Брейн-ринг для учнів 8 класу
«ПРАВИЛА ДОРОЖНІ ПОВИНЕН ЗНАТИ КОЖЕН»
Підготувала: класний керівник 8 класу
Баглюк С. М.
Мета: перевірити в учнів знання правил дорожнього руху; з'ясувати, як учні дотримуються цих правил при русі в школу та додому; виховувати почуття відповідальності за власне й чуже життя і здоров'я.
Обладнання: листки паперу А4, маркери, сигнальні картки, роздатковий матеріал, кросворд, ілюстрації дорожніх знаків.
План проведення
І Підготовчий етап.
Учитель пояснює, як буде проходити гра.
2. Вступне слово вчителя.
Сьогоднішній наш захід пройде у формі брейн-рингу. Команди будуть змагатися за звання кращих учасників дорожнього руху. Ми з вами поговоримо про дорожній рух і його правила. Уявити своє життя без транспорту, без доріг, світлофорів, пішохідних переходів просто неможливо..
Але транспорт може бути не тільки корисним, а й небезпечним, якщо не знаєш правил дорожнього руху.
Щоб машини вправно їздили по дорозі, люди придумали правила дорожнього руху. В січні 1683 року Петро І видав наказ про введення правил дорожнього руху, та справжні правила почали діяти лише через 125 років. Ці правила вказували, де можна було їздити, де зупинятися кінним екіпажем. Було введено правосторонній рух. Правила з часом змінювалися, доповнювалися. В 1891 році в нашій країні з'явився перший автомобіль. Він мав право їхати зі швидкістю 26 км/год. Нині Правила дорожнього руху, яким повинні підкорятися не тільки водії, а й велосипедисти, пішоходи записані в ось такій книзі і є обов`язковими для виконання. . А що чекає тих, хто порушує ці Правила?
Їх чекають різноманітні покарання. Це можуть бути попередження, штрафи, громадські роботи і навіть ув`язнення.
Діти, а що допомагає нам орієнтуватися на дорозі і виконувати ПДР?
Це дорожні знаки, дорожня розмітка, світлофор.
Що таке дорожня розмітка? (Це лінії, які розділяють дорогу, вказують місця, де можна переходити дорогу пішоходам тощо.)
А які ви знаєте дорожні знаки?
Дорожніх знаків існує дуже багато, але всі вони поділяються на кілька груп. Це попереджувальні знаки, знаки пріоритету, заборонні знаки, наказові, інформаційно-вказівні знаки та знаки сервісу. (Демонстрація знаків)
Початок брейн – рингу.
І раунд. Далі… Далі…
Кожній команді пропонується за одну хвилину дати відповіді на запитання (від 1 до 12). Кожна правильна відповідь — 1 бал.
Запитання:
І команда
1) З яких частин складається міська дорога? (З проїзної частини і тротуару)
2) Для кого призначений тротуар? (Для пішоходів)
3) Для кого призначена проїзна частина? (Для машин)
4) Як потрібно обходити трамвай і автобус? (Трамвай — спереду, автобус — ззаду, коли нема поблизу переходу)
5) Як правильно переходити вулицю? (Спочатку подивитися ліворуч, а потім — праворуч)
6) Як потрібно обходити тролейбус? (Тролейбус потрібно обходити позаду, коли нема поблизу переходу)
7) З якого віку дітям дозволяється їздити на передньому сидінні автомобіля? (З 12 років або дітям, які вищі 145 см)
8) Кому дозволено їздити в кузові вантажного автомобіля? (Старшим 16-річного віку)
9) Що таке ДТП? (Ситуація, що склалася під час руху транспортного засобу; внаслідок цього травмовані або загинули люди, завдано матеріальних збитків)
10) Як правильно діяти у разі ДТП? (Викликати дорослих, рятувальні служби, припинити дію чинників, які загрожують життю, надати першу допомогу, запам'ятати марку і номер авто, який утік з місця пригоди)
11) Хто є винахідником ременя безпеки? (Шведський інженер Нільс Болін)
12) Які засоби безпеки автомобіля ви знаєте? (Паси безпеки, підголівники, подушки безпеки)
ІІ команда
1) Які є види ДТП? (Зіткнення, наїзд, перекидання)
2) Як має бути оснащений велосипед, щоб поїздка на ньому була безпечною? (Справні гальма, фара білого кольору спереду, світловідбивачі з боків оранжеві, ззаду — червоний, дзвінок на рулі)
3) 3 якого віку дозволено їздити на велосипеді по дорозі? (З 14 років)
4) Велосипедист — це водій чи пішохід? (Водій транспортного засобу)
5) Який вантаж можна перевозити на велосипеді? (До 20-30 кг)
6) Як правильно рухатись, ходити пішоходу? (По тротуару або триматися лівої сторони дороги)
7) Як правильно сідати в автобус? (Зі спеціального майданчика або з
узбіччя після цілковитої зупинки транспорту)
8) Яка дорога називається багатосмуговою? (Дорога, по якій транспорт рухається кількома смугами у різних напрямках)
9) Якою є безпечна відстань до автомобіля при переході дороги? (100-150 м)
10) Які бувають пішохідні переходи? (Підземні, наземні, надземні)
11) Як називається місце переходу пішохода через дорогу? (Пішохідний перехід)
12) У яких місцях встановлюється знак “Діти”? (Біля шкіл, дитячих садочків)
ІІ раунд. Дорожні знаки.
Командам демонструються дорожні знаки (10 шт.)
Відповідає команда, яка швидше піднімає сигнальну картку. У разі неправильної відповіді право відповісти надається команді суперників. Кожна правильна відповідь – 1 бал.
 |  |  |  |  |
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
 |  |  |  |  |
6
|
7
|
8
|
9
|
10
|
Відповіді.
1) Крутий підйом.
2) Надземний пішохідний перехід.
3) Нерівна дорога.
4) Інваліди.
5) Зупинка таксі.
6) Автобусна зупинка.
7) Небезпечне узбіччя.
8) Рух на велосипеді заборонено.
9) Слизька дорога.
10) Перевага зустрічного руху.
ІІІ раунд. Демонстрація відео фрагментів «Моя дорога до школи»
ІV раунд. Конкурс капітанів.
Кросворд (виконується письмово).
Капітанам команд пропонується знайти слова, зашифровані в таблиці. Слова не перетинаються. Можуть бути розташовані горизонтально, вертикально та змінювати свій напрямок. Час на виконання — 1 хвилина. Коли всі слова будуть знайдені, залишиться три літери. Потрібно назвати ці літери та розшифрувати, що вони означають. Кількість балів – 10 (по одному за кожне слово), та ще 3 бали за розшифровані літери.
Д
|
О
|
Р
|
Т
|
Р
|
А
|
С
|
В
|
І
|
Т
|
Т
|
Т
|
О
|
М
|
А
|
Н
|
О
|
Ф
|
О
|
Л
|
А
|
Р
|
Г
|
И
|
Ш
|
С
|
Р
|
А
|
В
|
Т
|
К
|
О
|
А
|
Н
|
А
|
П
|
О
|
Р
|
Т
|
О
|
С
|
Т
|
Р
|
В
|
Е
|
Л
|
О
|
С
|
И
|
Б
|
І
|
У
|
А
|
Й
|
Т
|
П
|
Д
|
Е
|
П
|
У
|
В
|
О
|
Д
|
І
|
Д
|
О
|
П
|
Е
|
Д
|
С
|
Відповіді
1) Дорога.
2) Таксі.
3) Тротуар.
4) Водій.
5) Велосипед.
6) Машина.
7) Транспорт.
8) Світлофор.
9) Автобус.
10) Депо.
Три літери, що залишились –ДТП (Дорожньо-транспортна пригода).
VІ раунд. Міні-вікторина
1.Чи безпечно переходити вулицю навскоси?
а) так, бо це зручно;
б) ні, бо це шлях по небезпечній ділянці;
в) так, бо це коротший шлях;
г) ні, бо побачить міліціонер і оштрафує.
2. Як обійти автобус, щоб перейти на інший бік вулиці?
а) спереду, щоб тебе бачив водій автобуса;
б) ззаду, щоб не потрапити під машину, яка їде за автобусом;
в) слід дочекатися, поки автобус поїде, пройти до переходу і перейти дорогу на зелений сигнал світлофора.
3. Як слід поводитися на зупинці громадського транспорту?
а) не стояти близько до проїзної частини дороги;
б) стояти близько до проїзної частини, щоб першим зайти до салону;
в) стояти там, де зручно;
г) чекати на транспорт на проїзній частині дороги.
4. Як слід поводитися в салоні громадського транспорту?
а) стояти близько до дверей, спираючись на них;
б) пройти ближче до водія і розпитувати про маршрут;
в) посередині салону сміятися та розважатися з друзями;
г) пройти всередину салону, триматися міцно за поручень, поводитись чемно.
5. Як діяти пасажирові, якщо транспортний засіб потрапив у ДТП?
а) перепитувати всіх присутніх, що сталося, кричати, плакати, звинувачувати водія;
б) швидко вийти із салону через двері або аварійний вихід;
в) надати допомогу тим, хто її потребує.
Установи послідовність дій.
6. Якщо ти потрапив/потрапила в небезпечну ситуацію, необхідно:
а) оцінити ситуацію; 2
б) виробити план дій;4
в) оцінити власні можливості;3
г) заспокоїтися; 1
ґ) діяти і не втрачати надії.5
ІІІ Підведення підсумків гри.
Заключне слово вчителя.
Шляхи взаємодії класного керівника і батьків у профілактиці відхилень у поведінці дитини.
Упевненість у собі, оптимізм, працьовитість, поява розвинених потреб, схильність досягати всього за рахунок себе, упевненість , що життя має глибокий сенс. Усі ці якості є невідємною частиною людини, яку можна назвати успішною, улюбленцем долі.
Життєві пригоди для неї більша цінність, ніж безпека. Її Установка на життя функціональна , а не механічна. Вона бачить ціле, а не тільки його частину , вона бачить структуру, а не окремі її елементи. Вона хоче формувати й впливати за допомогою любові, розуму й прикладу. Вона радіє життю й усім його проявам більше, ніж збуджуючим засобам.
Для того щоб дитина стала такою, вона повинна довіряти світу, крім того, дуже важливі життєві установки , її ставлення до проблем, які ставитиме життя. Якщо вона вийде у світ із базовою довірою і буде діяти на основі адекватних уявлень, вона обов’язково залишиться успішною людиною. Саме тому батькам потрібно сформувати в дитини низку програм, щоб підтримати в неї такі життєлюбні установки.
- Не все, за що ти візьмешся , у тебе відразу вийде.
Це пов’язане з невмінням на практичному рівні справлятися із завданнями, які ставить життя. І тому треба сприймати всі невдачі не як катастрофи, а як уроки, які треба засвоїти, завдання , які треба вирішити. І щоб досягти бажаного треба просто завзято вчитися.
2.Усі люди помиляються, ніхто не прийшов у цей світ ідеально пристосованим.
Усе знати, вміти. У всьому домагатися успіху, бути в усіх відношеннях компетентним, адекватним і розумним.
3.Якщо з тобою трапляються неприємності, то переважно вони є найближчими або ж більш віддаленими наслідками твоїх вчинків.
Усі лиха, які трапляються з людиною, - результат її неадекватних дій. Якщо вона буде ставитися до них так, то, подолавши їх буде рости й розвиватися.
4.Умій нести відповідальність.
Відповідальність – якість вкрай необхідна, якщо людина хоче жити в суспільстві й щось із себе представляти в ньому. Якщо вона буде уникати відповідальності, стане ніколи й нікому не потрібною.
5.Наданий тобі набір здібностей цілком достатній для досягнення успіху в житті.
І не треба прагнути до знаходження надмірних здібностей і можливостей. Треба повною мірою розвивати свій потенціал, щоб Реалізуватися унікальною особистістю.
6.Успіх не можливий, якщо ти пасивно пливеш за течією й нічого не робиш.
Таке ставлення до життєвих проблем необхідно виховувати в різні моменти життя дитини. Робити це слід поступово й ненав’язливо. Пам’ятайте, що ефективність вашого впровадження цих принципів істотно визначатиметься вашим особистим прикладом і безумовно любовю.
Батьківська любов, природно, має виявлятися не тільки в словах, а й у реальних діях, реальний позитивній атмосфері. Створеній навколо дитини. Результатом стане формування впевненої в собі людини. Дитина має знати: допомога прийде завжди, батьки поруч, вони люблять і допоможуть.
Зрозуміло, не завжди дитина робитиме те, чого ви від неї захочете. Але якщо ви будете терпимими до її неминучих помилок, терпляче допомагатимете переборювати їх, то й вона сама, ставши дорослою, буде терпимою.
Якщо ви співчували тоді, коли вона переживала невдачі, вона сама стане великодушною. Зловтішаються над іншими звичайно ті, над невдачами яких у дитинстві сміялися. І тому вони, коли бачать людиу, якій не поталанило. Радіють, що не вони одні такі погані.
Якщо дитина почуває. Що ви їй довіряєте, то вона виросте відповідальною, буде вірити в себе й інших. Якщо за свої досягнення завжди чує похвалу від вас, вона буде вам вдячна. І коли виросте, теж буде вдячною людиною.
Якщо вона відчуває, що в більшості випадків ви схвалюєте її вчинки, то буде впевнена, що вона гарна людина,її люблять. І тому в майбутньому буде любити себе не залежно від того, що будуть говорити про неї інші.
Якщо ви будете визнавати її досягнення, будете їм щиро радіти, у своєму дорослому житті вона їз задоленням буде ставити собі все нові й нові цілі й обов’язково їх досягне .
«ЩОБ У СЕРЦІ ЖИЛА БАТЬКІВЩИНА:
ДО 25-РІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»
Мета: актуалізація ідеї соборності та суверенності держави – провідних передумов розвитку незалежної України; розвиток громадянської, історичної та національної свідомості школярів; формування активної громадянської позиції учнів, патріотизму.
Хід заходу
Учитель. Сьогодні на першому уроці я пропоную створити газету, яка буде незвичайною – «живою». Ми самі станемо її видавцями. Тема нашої газети – «Щоб у серці жила Батьківщина: до 25-річчя незалежності України». Слово головному редакторові.
Головний редактор. Видавати газету – дуже цікава і відповідальна справа. Розпочинається вона з передової статті. Давайте звернемося до наших журналістів. Отже, відкриваємо першу сторінку нашої газети.
Пісня.
Перша сторінка – «НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. ВІД 1991-ГО – НАЗАВЖДИ»
Учитель. 2016 рік, рік відзначення Україною 25-ліття з дня проголошення Незалежності. Цей рік Український інститут національної пам’яті назвав Роком Державності – на честь низки історичних подій, які привели до проголошення, а потім відновлення Україною незалежності у ХХ столітті. Давайте пригадаємо ці історичні події. (На екрані з’являються дати, діти розповідають про події, пов’язані з ними.)
Учень. 22 січня 1919 року – на Софійській площі в Києві урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. З цього часу питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів. Упродовж наступних десятиліть Акт злуки залишався символом боротьби за незалежну, соборну державу.
15 березня 1939 року – Сейм Карпатської України проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська. Державним прапором затвердили національний синьо-жовтий прапор, а державним гербом – сполучення крайового герба (ведмідь у лівому червоному колі й чотири сині та три жовті смуги в правому півколі) з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі). Державним гімном оголосили національний гімн «Ще не вмерла Україна».
30 червня 1941 року – в окупованому Німеччиною Львові проголошено відновлення Української Держави.
16 липня 1990 року – Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах.
24 серпня 1991 року – Верховною Радою Української РСР прийнято Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси було віддано «за» проголошення незалежності, лише 1 – «проти».
1 грудня 1991 року – відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Під час демократичного волевиявлення український народ підтвердив і засвідчив прагнення жити в суверенній державі.
Сьогодні Україна – суверенна, незалежна, демократична держава.
Учитель. Із проголошенням незалежності України змінилося і ставлення світової спільноти до нашої держави. Викликає повагу той народ, який уміє відстоювати свою свободу та якому властива національна самосвідомість. Тому ми повинні пишатися тим, що зростаємо на цій славетній землі, і з гордістю та гідністю носити ім’я «українець». Я хочу, щоб кожен із вас усвідомив свою високу місію та продовжував прославляти нашу рідну Україну своїми вчинками.
На дошці намальована квітка , пропоную в пелюстках записати складові національної свідомості українця, як-то: любов до рідної землі і свого народу; любов до батьків, шанування звичаїв і традицій свого народу; готовність захищати свою державу; повага до Конституції України, державної символіки; бажання власною працею, розумом і здібностями примножувати багатства держави, трудитися для її процвітання; повага до народної моралі й етики; усвідомлення громадянської відповідальності тощо.
Пісня.
Сторінка друга – «ОЙ, ЯКА ЧУДОВА УКРАЇНСЬКА МОВА!»
Учитель. Наша мова – багатогранна, хвилююча, ласкава. Вона є невичерпним джерелом мудрості, краси, мужності та незламності духу. Тому ми повинні вивчати її, любити та гідно користуватися її незліченними багатствами
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить-співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
|
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
|
ОлександрОлесь
Головний редактор. Отже, друга сторінка нашої газети присвячується рідній мові. Це мова, яку ми почули вперше у своєму житті. Вона лунала в маминих колискових, у бабусиних казках. Це мова, якою ми думаємо протягом усього життя, незважаючи на те, скільки іноземних мов ми знаємо. Вона вселяє в наші душі радість і спокій, дарує тепло нашим серцям. Саме тому ми повинні цінувати рідну мову та боротися з ворожими намаганнями її заперечити чи пригнітити.
Наша мова завдяки своєму лексичному багатству, словотворчим можливостям здобула світове визнання. Про це свідчить перемога у 1934 році на конкурсі в Парижі, де вона була визнана, поряд із французькою та перською, як найкраща та найбагатша мова світу.
Українська мова бере свій початок із давніх-давен. Історики виявили, що український фольклор (веснянки, гаївки, щедрівки) існували ще в дохристиянські часи.
Учитель. Давайте звернемося до народної мудрості, крилатих висловів відомих мудреців і філософів, які дуже влучно висловилися про мову. (Діти зачитують підібрані вислови, декламують вірші про рідну мову)
Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня –
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
|
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм.
(Валентин Бичко)
Не забудьмо рідне слово,
Хоч вчимо слова нові.
В серці нашім – рідна мова,
Ми без неї – не живі.
(В. Соколов)
|
Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури. ( Василь Сухомлинський)
Людина, яка втратила свою мову, – неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. (Павло Мовчан)
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (Панас Мирний)
Коли забув ти рідну мову –
Яка б та мова не була –
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе дотла.
(Дмитро Білоус)
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. (Ліна Костенко)
Учитель. Існує чимало висловів, приказок, прислів’їв, поезій та пісень про українську мову. Це є свідченням того, що тема рідної мови є одвічною у творчості письменників і поетів, до неї зверталися філософи та свідомі громадяни своєї держави. Маю надію на те, що сьогодні, пригадавши всю велич та красу нашої рідної української мови, у наших серцях зміцніє любов до неї.
Сторінка третя – «МИ – СВІДКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»
Головний редактор. Дедалі частіше в умовах сьогодення із вуст людей лунає фраза про те, що ми живемо у складні часи. Однак, східна мудрість говорить, що часи завжди однакові – люди різні. Ця сторінка нашої газети присвячена тим людям, які вийшли відстоювати свої права, свободу та незалежність.
Учитель. Ми – свідки історії України. Нині країна переживає надскладний етап становлення державності. На долю нашого покоління випала війна. Кожному українцю доводиться робити свій громадянський вибір, від якого залежить доля України. Анексія Криму, псевдореферендуми в Донецькій та Луганській областях, сотні невідомих, похованих під номерами. Це далеко не всі страхіття, які випали на долю українського народу. Але ми зуміємо вистояти та врятувати своє майбутнє, адже сьогодні наші земляки проявляють відчайдушну відвагу та єдність, витримку й милосердя. Тисячі волонтерів, ризикуючи власним життям, доправляють у зону АТО необхідні продукти та речі. Ми захистимо свою землю, ми переможемо! Ми – патріоти, які вимірюють своє право своїм обов’язком.
Учень. Розмістимо на цій сторінці нашої газети портрети та імена наших земляків, які загинули при виконанні обов’язків військової служби в зоні проведення антитерористичної операції: Бабан Віталій Юрійович (с. Олексіївка, 20 років), Рябий Дмитро Володимирович (смт Добровеличківка, 22 роки), Гаркавенко Віктор Олександрович (с. Глиняне, 29 років), Азаров Олександр Олегович (с. Тишківка, 27 років), Іванов Денис Михайлович (м. Помічна, 25 років).
Каштан – тополі:
- Доленька ж у тебе!
Тягнутися й тягнутися у небо!
А що там є?
Воно таке мінливе –
Як не рябе, то сіре, темносиве,
Заплакане, сердите, непривітне,
Хоч іноді і зорями розквітне.
|
А як вітри подують, забіяки –
Ламають, рвуть, немов собаки…
- Ніщо мені той злющий вітровій.
Ламають нас чужі й свої заброди,
А ми все тягнемось до Сонця і Свободи.
Без них ми жить не хочемо нізащо
Дай тільки, Боже, доленьку нам кращу.
Борис Чамлай
|
Сторінка четверта – «ВЕСЕЛА СКРИНЯ»
Головний редактор. Залишилася остання сторінка нашої газети. За традицією це розважальна сторінка. Вона, зазвичай, містить кросворди, тести, анкети, гуморески.
Завдання 1. Ми пропонуємо вам невеличку вікторину, пов’язану з історією нашої держави.
Запитання
1. Хто був першим президентом України? Коли? Який термін? (М.С. Грушевський, 29 квітня 1918 року, 1 добу)
2. Коли було прийнято чинну Конституцію України? (28 червня 1996 р.)
3. Коли утворилася незалежна держава Україна? (24 серпня 1991 р.)
4. Коли вперше в історії з’явилась згадка про Україну?(Слово «Україна» вперше зустрічається у літописах 1187 року, коли помер Переяславський князь Володимир Глібович: «…Плакали по ньому переяславці, по ньому ж Україна много постонала».
5. Коли і ким був виданий указ про заборону книгодрукування українською мовою? (1720 р., Петро I).
6. Про що йде мова у такому вислові: «Кордони можна відновити. А якщо втратити…, то це навічно». Що втрачається навічно? (Мова народу)
7. Яка обов’язкова вимога була до того, хто вступав до козацького війська? (Знання української мови)
8. За словами М. Грушевського, «Вона держала і твердою рукою державну систему і не дала їй ослабнути і розвалитись». Її внук Володимир назвав її «наймудрішою серед чоловіків». За заповітом її першою на нашій землі поховали за християнським звичаєм. (Княгиня Ольга)
9. Хто був, є і залишається в серцях українців Кобзарем? (Т. Шевченко.)
Завдання 2. Козацьке прислів’я. Існує багато прислівприслів’їв та приказок про нашу рідну землю. Що саме говорить народ про рідну Батьківщину, ми дізнаємося, прочитавши деякі з них. Командам даються по 2 «розбиті» прислів’я. Треба скласти і прочитати їх.
1. Коли усім народом дмухнути, то ураган буде.
2. Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду.
3. Батьківщина – мати, умій за неї постояти.
4. Де рідний край, там і рай.
Учитель. Українська мова барвиста, гостра, дотепна. Тож українці люблять жартувати.
Учень (читає вірш «Грамотії» В.Чубенка)
Просив дружків своїх Семен:
«Знаннями, хлопці, поділіться.
Не знаю, скільки треба «н» писати
в іменнику «рушниця».
|
Ех, ти, - сказав йому Микола,-
порожня в тебе голова.
Одне, якщо це одностволка, а як
Двостволка – значить два.
|
Учитель: Плекаємо надію на те, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Нам слід пам’ятати про численні жертви наших співвітчизників, що покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. Маємо знати, що спільними зусиллями український народ вистоїть і переможе. Україна стане економічно багатою, духовною, незалежною та демократичною державою.
Пісня
От і завершується наш урок. Сподіваюся, що тема, яку ми обговорювали сьогодні, пробудить у ваших серцях безмежну любов до своєї держави і ви пишатиметеся тим, що ви – українці. Бережімо свою рідну землю та її святині!
"Афганістан болить в моїй душі"
"Афганістан болить в моїй душі"
Афганістан болить в моїй душі
Мета: формувати історичну пам’ять учнів, зміцнювати почуття патріотизму, гордості за славних героїв України та їх побратимів; формувати в дітей риси чесності, благородства, вірності в дружбі та любові, мужності; виховувати кращі людські якості.
Обладнання: роздруковані поезії, фотографії, газетні статті, ноутбук, суспільно-політична карта, відеоматеріал.
Тип заходу: зустріч поколінь.
Хід заходу
(На дошці напис «15 лютого – День воїна-інтернаціоналіста», зав'ялі квіти. Виставлені портрети загиблих «афганців». Запалені свічки. Звучить фонограма пісні на афганську тематику).
(Відеоматеріал «Пришёл наказ»).
Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів,дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей...
Вже багато літ, як прийшли назад додому,
Та до цих пір чує душа війни оскому.
Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,
А у снах - «духи» налітають, мов шайтани.
Вступне слово вчителя. Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати.
Ведучий. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов'язок.
Ведуча. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді ж, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
(На фоні відео виступають учні).
Стежка все крутіше
Забирає в небо,
Важчає помітно
Речовий мішок...
Стати б, відпочити,
Але знаю – треба.
І, стиснувши зуби,
Йду, за кроком крок.
Там, за перевалом,
Бій клекоче з ночі,
Гинуть наші хлопці...
Знаю лиш одне:
Якщо смерть захоче
Зазирнути в очі –
За спиною друга
Не знайде мене...
Відомо нам, навіщо втрати, кров...
Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.
Відкиньте словоблудство про любов
І про свою святенницьку турботу.
Бо ми пізнали вогнедишний плин,
На вражі дула в гори йшли свідомо.
Один за всіх - всі, як один!..
Не всі вернулися додому...
Тривожна юність хлине в наші сни,
Прорвуться з болю невигойні рани,
І пам'ять заболить: ми - ветерани
Неоголошеної війни...
Ведучий. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам'ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази.
Ведуча. 27 грудня 1979 року війська СРСР увійшли до Афганістану. Спочатку вони розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території країни.
(Відеоматеріал «Кабул – Саланг»).
Ведучий. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
Ведуча. Восени 1988 року, за наказом з Москви, розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбардування по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.
(Звучить фонограма «Сосна шумить»).
3-й читець
Минають дні, ідуть роки
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами.
Гірський, суровий перевал,
Розщелина... Важке каміння...
Товариш мій від кулі впав,
І смерть нагадує про тління.
Живу. Валерія – нема.
Немає сина, брата, друга.
І тиша скрикує німа,
І не стихає в серці туга.
Я там, ще й досі на війні,
Обличчя вгадую знайомі
І з другом бачуся у сні.
І кличу все його додому...
Ведучий. Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч осіб. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч вояків загинуло у радянсько-афганській війні.
Ведуча. Вона лишила наслідки для України. Не повернулося додому з війни 3360 воїнів; з них – 3280 загинуло, а 80 – пропало безвісти чи потрапило в полон, багато залишилися інвалідами.
4-й читець.
Я чекатиму (читає Зоренко К.)
Вже буяла весна, як прощались востаннє,
Ти залишив печаль своїх синіх очей.
І котилося сонце, мов яблуко раннє...
І так млосно було від солодких речей.
Поспішав у Афган — присягнув воювати
І накази виконувати без вагань.
А мені залишилось - чекати, чекати,
чекати... І німіти від переживань.
Йду шукати сліди — замела хуртовина.
Не поля, а сувої полотен лляних.
У чужій стороні - ти для мене істота єдина.
Серед мертвих немає — ти серед живих.
Хочу вірити, ще гляну в очі блакитні,
Поки очі мої, мов полин, відцвітуть.
Пам'ятай, я чекатиму завжди у квітні,
Я чекатиму... поки тебе не знайдуть.
Ведучий.
Знову цвітуть білим цвітом
Пишно-зелені сади.
Жаль, що краси неземної
Вже не побачать вони.
Смерть їх безжально забрала,
В землí сховала сирій.
Голови низько схиляєм
Пам'яті їхній святій.
Ведуча. Схилімо голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання. Звучить метроном).
5-й читець
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам'ять скорбота прощання.
І сумно згасає, і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
І подвиги мужні, і дружнє плече,
І роки надії, перемог, сподівань...
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання.
Встають побратими, відважні бійці...
Знов закипає та битва, остання...
Вона, як сивина, вона, як рубці,
Хвилина мовчання.
Ведучий. 28 років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали в цій війні.
Ведуча. Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм виповнилось по 45-50 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скроні кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в «Чорному тюльпані»...
6-й читець
Я знаю: повзе десь у горах душман,
У прорізі мушки мене він шукає.
Немов би чалма - на вершині туман,
І - простріл, луна не змовкає.
Нагрівся приклад - треба ж так! - від щоки,
Напруживши зір, оглядаю скелі,
Жену я подалі від себе думки,
Звичайно, думки невеселі...
Прокинувсь. Відлуння тієї війни
Стихають, як сполох в кімнаті.
Сини мої дивляться радісні сни,
Не треба їм сни мої знати...
Ведучий. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий «третій тост». Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх афганців він – за полеглих.
7-й читець
Пам'ять крутить старе кіно,
Нам забути б усе це давно!
Тільки кулі свистять коло скронь –
І випалює пам'ять вогонь.
Ниють рани – авжеж, на грозу.
Батько змахує скупо сльозу,
Матері з пересердя зітхнуть:
Їм синів – не вернуть.
Ах, солодке яке забуття!
Та живемо по два ми життя.
Поклялися в пожежах нічних:
Жити гідно – за себе і за них.
8-й читець.
Мати солдата
Очі пекуча сльоза обпіка,
Рана у серці ятриться.
Дрібно тремтить материнська рука –
Син ясночолий їй сниться.
Він приїздив у відпустку в село,
Радісно всім усміхався.
Ще дев'ятнадцяти літ не було...
Так молодим і зостався.
Не закінчилась афганська війна
В цій українській оселі.
Досі сумує матуся одна,
Плинуть роки невеселі.
Нíкому втíшить матусю стару,
Син не вернеться ніколи.
Гірко дивитися на дітвору,
Що повертає зі школи.
Це ж і онучок міг бути таким,
Щоб син живим повернувся.
Очі їсть смуток ядучий, мов дим.
Розпач в душі ворухнувся.
Стука годинник, немов метроном,
Лічить невпинно години.
Місяць повільно пливе за вікном.
Де ти, мій сину єдиний?
Тільки портрет, мов п’ятно на стіні,
У рушниках вишиваних.
Син у афганськім пекельнім вогні...
Так із життя пішов рано.
Варто усім матерям сказать: «НІ!»
І воювати не будуть.
Гинуть сини у Анголі, в Чечні...
Вітер тіла мертві студить.
Не забирайте дітей в матерів!
Людство плекає ще віру
У ненароджених наших синів,
У силу розуму й миру!
Ведуча.
Виростають хлопці, як соколи –
Чорні брови, ясеневий стан.
Тільки ненці туга серця коле,
Бо на світі є Афганістан.
Земле, вмийся чесними сльозами,
Совісте, боліть не перестань.
Тисячі дівчат не вийшли заміж,
Бо на світі є Афганістан.
Пам'яте, будь пильною на чатах,
Чуєш, через далечі розстань.
Плачуть ненароджені внучата,
Бо на світі є Афганістан.
Ведучий. Шановні земляки-афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки.
Ведуча. Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «Чорного тюльпана».
Ведучий. Нехай живуть в мирі та злагоді. Бо ми живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка. Бо ми перед ними в боргу.
Стільки років щасливої тиші,
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте!
Збережіть для нащадків життя!
Вчитель: Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелетить через Афганські гори до свого дому. (хвилина мовчання) Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, а тепер порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію. (діти вітають воїнів-афганців, що запрошені на урок,їм надається слово) Вчитель:Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі. Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують. Шановні друзі!
.
Немає коментарів:
Дописати коментар